17.03.2015












                15 березня 2015 року в нашій бібліотеці розпочав свою роботу гурток «Шахове королівство». Заняття шахами розвивають у дітей мислення, пам'ять, увагу, творчу уяву, спостережливість. Друзі, якщо ви бажаєте розвивати в собі такі якості, а також спілкуватися зі своїми однолітками, приходьте до нас у бібліотеку. Нагадуємо, що гурток «Шахове королівство» працює у неділю з 15-00 години.














05.03.2015

    














            Щорічно, у цю весняну пору Україна починає день новий із Шевченковим іменем. І наш музично-поетичний букет « Мелодії віршів чудових» присвячено світлій памяті Тараса Шевченка.









Пропонуємо вашій увазі сценарій.
 Музично-поетичний букет «Мелодії віршів чудових».

Зал святково прибраний. В центрі на журнальному столику стоїть “Кобзар” на вишитому рушнику. Проектується памятник Тарасу Шевченко, звучить музика Мирослава Скорика «Мелодія», на фоні музики слова

Ведучий 1.                          Коли міняли честь неначе крам,

А правду – совість кидали за грати, -

В серцях людей Ви спорудили храм,

Якому там повік-віків стояти.

Коли брехня сідала на престол,

Мовчало все від заходу до сходу, -

Ви осінили праведним хрестом

Безсмертне слово рідного народу.

Вогонь запалений Тарасом,

У нашім серці не погас –

Він став над простором і часом

Він будить нас, він кличе нас!

     Щорічно, у цю весняну пору Україна починає день новий із Шевченковим іменем. І наш музично-поетичний букет « Мелодії віршів чудових» присвячено світлій памяті Тараса Шевченка. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.
Запалює свічку.

Хай палає свічка.

Хай палає,

                                      Поєднає нас вона в цей час. (Закінчуеться «Мелодія»)

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

Попурі із пісень на слова Т. Г. Шевченка.

Ведучий 2.     Людині весна дарує мрії, віру в щасливе майбутнє. І ось 9 березня 1814 року весна подарувала на радість людям маленького Тарасика. Було це недалеко від Канева, перед світанком, у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська область). У хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув єдиний на все село вогник: народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її Великий співець –Тарас Шевченко.
Дід Шевченка (з боку батька) по ремеслу був швець;звідси і прізвище його.
Тільки невпинною тяжкою працею змогли Григорій і Катерина Шевченко утримати себе і своїх шестеро дітей. У Тараса було два брати Микита та Йосип і три сестри: Катерина, Ярина, Маруся. Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Він виростав  допитливим і мрійливим хлопцем.
     У віршах Шевченка живе навічно рання, майже дитяча прихильність до дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко, на три роки старшої від нього. Приятель Шевченка Гнат Бондаренко розповідав, що в дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними орачами йому не дуже подобалося гратися. А от з сестричками бавитись полюбляв. Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малий Тарасик з ними обома.
Ведучий 1.
“Ми в купочці колись росли..” (під «Колискову»).

Ми в  купочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,
Таким, як я тепер, старим.

І бачиться, в селі убогім,

Мені так бачиться, нічого

Не виросло і не згнило,

Таке собі, як і було.

І яр, і поле, і тополі,

І над криницею верба.

Нагнулася, як та журба

Далеко в самотній неволі.

Чи жива

Ота Оксаночка? — питаю

У брата тихо я. — Яка?

— Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?

— Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась,

Острижена. Було, вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була,

Так так що краля! І невбога,

Та талану Господь не дав... —

А може, й дав, та хтось украв,

І одурив святого Бога.

Ведучий 2. А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка гнала Оксану з двору. Смерть батька і життя у дяка, пошуки вчителя-маляра і повернення до домівки, де вже хазяїнував одружений Микита. Була праця пастухом біля громадської череди.
Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а в 1831 р. приїжджає до Петербурга. Тут сталися важливі події в його житті, одна з яких – викуп. Карлом Брюлловим було написано портрет В. Жуковського, який продали за 2500 крб. асигнаціями – і ось такою ціною куплено волю Тарасові. Це сталося 22 квітня 1838 року.
Ведучий 1.                                                 Доля

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

“Учися, серденько, колись

З нас будуть люде”, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

Ведучий 2. Свої  поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Він був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Тарас Григорович мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів.
Пісня «Тихо над річкою», сл. Т. Г. Шевченка.
А зараз я пропоную вам доповнити рядки віршів поета потрібними за змістом словами.

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади!
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до … (води).

Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце … (зустрічає).

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у … (гаї).

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона … (калина).


На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сипа … (годувать).

В лиху годину,
Якось недавно довелось
Мені заїхать в … (Україну).

Ведучий 1. Та все ж не покидала висока доля Тараса за життя. Вже два роки після викупу з кріпацтва він, проживаючи вільним і забезпеченим художником , стає визнаним поетом і вже наступних сім років сягає вершин, яких сучасники не могли навіть цілком збагнути.
«... Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути вольним чоловіком ...», - так писав Шевченко братові з Петербурга.
     Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів «Кобзар» у 1840 році, до якого ввійшло 8 творів.
     Не покидала його висока Доля і на засланні і після повернення: тримала його на вершині болю і страждань. Земна Доля не дала Шевченкові й останньої мрії – родинного тепла і затишку, сімейного щастя і взаємної любові, хоча кохав він і його теж кохали. та стати на рушник щастя не судилося.
Попурі із пісень на слова Т. Г. Шевченка.
     10 років заслання підірвали сили і здоров′я Тараса Григоровича. Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну. Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.
Ось послухайте, як ніжно звучить його вірш (уривок з поеми «Княжна»).

Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам бог витає над селом.

Ведучий 2.     У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце поета.
     Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками «Заповіту», який, доречі, було перекладено 150 мовами.
     Треба нам всім пам’ятати, що майже усе своє життя Шевченко жив за межами рідної землі, та своєї мови не тільки не забув, а підняв народне слово до вершин світового письменства. Його твори звучали різними мовами (українською, російською, англійською, німецькою, польською), а гранітні побратими з різних куточків світу, здавалося, своїм величним мовчанням дякували за повагу і любов до їх власника – Великого Кобзаря. Його лик і постать помножені у бронзі у численних краях Землі. На сьогоднішній день налічується 1384 пам'ятника Тарасу Шевченку в світі: 1256 в Україні і 128 за кордоном – у 35-ти країнах.
Презентація памятників.

Ведучий 1. Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.